КоцюбайлоДмитро

Дмитро Коцюбайло народився в селі Задністрянське Івано-Франківської області. Був нащадком воїнів Української повстанської армії.

Навчався у Бовшівській загальноосвітній школі. Згодом вступив до будівельного ліцею в Івано-Франківську, де навчався на художника.

Саме захоплення живописом стало основою для його військового позивного — «Да Вінчі», який Дмитро обрав на честь видатного італійського художника та винахідника Леонардо да Вінчі.

Ще під час навчання в ліцеї Дмитро долучився до Революції Гідності. Одразу після Майдану, у віці 18 років, вступив до Добровольчого українського корпусу «Правого сектора» та вирушив захищати Україну від російської агресії.

У 2014 році під час бойових дій Дмитро отримав важке поранення в ділянку ключиці. Після лікування та відновлення він повернувся на фронт.

«Да Вінчі» брав участь у визволенні Карлівки, боях за селище Піски та Авдіївку, воював під Степанівкою, Савур-Могилою і Старогнатівкою, захищав Донецький аеропорт.

У складі Добровольчого українського корпусу Дмитро пройшов бойовий шлях до командира штурмової роти.

За роки війни він став одним із найвідоміших українських добровольців і командирів. Дмитро Коцюбайло став першим українським добровольцем, якому за життя було присвоєно найвище державне звання — Герой України.

У 2022 році штурмову роту «Вовки Да Вінчі» переформували у 1-й окремий механізований батальйон «Вовки Да Вінчі», який увійшов до складу 67-ї окремої механізованої бригади.

Молодший лейтенант Дмитро Коцюбайло очолив батальйон. Під його командуванням підрозділ брав участь у бойових діях на Київщині та в Запорізькій області, контрнаступі українських військ на Харківщині й обороні Бахмута.

Дмитро завжди був поруч зі своїми бійцями та безпосередньо брав участь у бойових діях. Побратими згадують його як командира, який першим ішов у бій та останнім залишав поле бою.

7 березня 2023 року під час оборони Бахмута позиції українських військових потрапили під російський обстріл із реактивних систем залпового вогню «Град». Дмитро Коцюбайло отримав смертельне осколкове поранення.

Усе його доросле життя було нерозривно пов’язане з боротьбою за незалежність України. Від юного учасника Революції Гідності та 18-річного добровольця він пройшов шлях до бойового командира, Героя України та одного із символів українського спротиву.

Вічна пам’ять і шана Герою.

Загинув 7 березня 2023 року під час оборони міста Бахмут Донецької області. Під час російського обстрілу з реактивних систем залпового вогню «Град» Дмитро отримав осколкове поранення, несумісне з життям